Такий спосіб пов'язаний з більшими втратами пари й може використовуватися тільки для турбо-установок малої потужності. Для сучасних потужних турбін із протитиском такий спосіб пуску неприпустимий. Другий спосіб полягає в тому, що після прогріву паропроводу від станційного колектора до ГПЗ приступають до прогріву турбіни "із хвоста". При цьому способі ГПЗ і її байпас закривають, а регулюючі й стопорні клапани, а також дренажі корпуса турбіни й паропроводу від турбіни до ГПЗ відкривають.

Подачу пари в циліндр роблять із колектора протитиску з поступовим відкриттям спочатку засувки на лінії відбору, а потім після повного її відкриття - самої засувки. При всіх цих операціях ротор турбіни повинен обертатися валоповоротным пристроєм. Такий спосіб прогріву турбіни, що регулюють і стопорних клапанів гарний тим, що дозволяє плавно прогріти ці елементи. Разом з тим його обмежені можливості по температурі в ряді випадків утрудняють наступний пуск турбіни температура металу виявляється малої для пари, що надходить у турбіну).

Тому в деяких установках найм'якіший стопорний клапан часто прогрівають свіжою парою при закритих регулювальних клапанах. Приведення в обертання ротора турбін із протитиском здійснюють байпасом ГПЗ. Після розгону турбіни й включення генератора в мережу приймають початкове навантаження. При пуску турбіна працює за графіком до узяття навантаження, рівної 10-15 %. Тільки після цього включають регулятор тиску й переводять турбіну на роботу з теплового графіка