Необхідно підкреслити, що подача пари на ущільнення при нерухливому роторі категорично заборонена, оскільки це викличе неминучий тепловий вигин ротора й інтенсивну вібрацію при спробі збільшити частоту обертання. Безпосередньо перед поштовхом ротора необхідно механізм керування турбіни поставити в положення мінімальної частоти обертання; тоді при розвороті турбіни, коли вступить у роботу система регулювання, частота обертання буде менше номінальною.

Надалі механізмом керування можна буде плавно довести частоту обертання до синхронної. Приведення ротора в обертання (поштовх ротора) можна робити різними способами. Найбільш простим є поштовх відкриттям одного з регулювальних клапанів: у цьому випадку можна дуже тонко регулювати витрату пари й точно підтримувати необхідну частоту обертання.

Однак такий спосіб поганий тим, що пара, що виходить із однієї групи сопел, несиметрично обігріває корпус, викликаючи його жолоблення. Тому такий спосіб практично не застосовують. Для турбін малої потужності й на помірні початкові параметри пари для розвороту турбіни часто використовують стопорний клапан. Такий спосіб особливо зручний у тому випадку, коли стопорний клапан має спеціальний невеликий клапан для тонкого регулювання витрати пари. Найбільше часто для приведення турбіни в обертання використовують лінію ГПЗ, по якій подають пара в турбіну через всі соплові сегменти.

Це не тільки забезпечує симетричний обігрів корпуса в області паровпуска, але й зменшує інтенсивність теплообміну між парою й внутрішньою поверхнею соплових коробок (оскільки та ж кількість пари проходить не через один, а через кілька сегментів, і тоді його швидкість буде менше). У момент початку обертання ротора, коли в турбіну починає надходити свіжа пара, у ній відбуваються такі ж теплові явища, як і в паропроводі.